МОЄ СЕЛО САМУШИН - Статті - Каталог статей - Заставнівська центральна районна бібліотека

МОЄ СЕЛО САМУШИН

Завідуюча бібліотекою-філіалом села Самушин Думенко Наталія Іванівна взяла участь у народному проекті «Моя Буковина», мета якого написати разом історію рідного краю, оголошено держтелерадіо компанією Чернівецької області у січні 2012 року – отримала перемогу в даному проекті. Її робота «Моє село Самушин» звучала по обласному радіо, а за її матеріалом обласна держтелерадіо компанія планує зняти документальний фільм про село Самушин. Пропонуємо Вашій увазі дану роботу. МОЄ СЕЛО САМУШИН Є на Земній кулі маленький куточок надзвичайно мальовничої чаруючої краси у всі пори року, нажаль майже зникаючий з лиця землі, як зникають найбільші людські цінності, такі як доброта, людяність, уміння співчувати, допомагати. Тут було і є таке унікальне життя, якого немає і бути не може у велитенських містах-мегаполісах. А унікальне воно тим , що село жило як одна велика родина і люди допомагали один одному, і у важкі хвилини, і хвилини радості.Часи були важкі і різне було, і заздрість, і жорстока байдужість, але разом з цим наші предки зберегли найцінніше – свої звичаї, свій національний одяг, традиційну кухню, золоті перлини фолькльору. І не просто звичаї і фолькльор, а високу в них мораль і культуру побуту, і надзвичайну обдарованість,талановитість,працелюбство, які залишились і бережно зберігаються нащадками у вигляді вишитих сорочок, рушників, домотканих полотен, стародавніх пісень, колядок, маланок. А ще тут, на моїй маленькій Батьківщині, надзвичайно гарно цвітуть квіти і пахнуть трави. А як щебечуть солов’ї, прекрасними літніми вечорами – такого гарного співу нема ніде – хіба що в раю. І справді природа тут гарна, навіть клімат особливий, інколи він нагадує кримський. А все це тому, що село розташоване над Дністром,в долині між скелястими горами. Для мене вона не просто гарна, а – чудова ця земля і кожна травинка на ній мені такі дорогі тому, що тут народилася я, тут народилися мої пращури і найдорожчі у цілому світі люди – мої батьки. Моя маленька Батьківщина – Самушин, знаходиться на мальовничому березі ріки Дністер за 30 км. на північний схід від районного центру. Населення приблизно 360 чоловік, село Самушин у документах вперше згадується у 1636 р., однак археологічні розкопки свідчать про заселення території села людьми з давніх часів (II-V,ХІ-ХІІ). Існує цікава легенда про походження назви села: під час Хотинської війни 1621р. передовий загін козаків прямуючи до Хотина, шукав переправи через Дністер від турків, що їх переслідували. У сутичці з ворогами загинули всі, крім козака Самуся, життя якому врятувала маленька іконка із зображенням Богородиці що висіла на шиї і захистила серце від смертельної рани, та допомога однієї жінки, яка переховувалися від небезпеки неподалік в лісі. Ослаблений він вирішив тут поселитися назавжди. Поселення різко зросло у 1654г., коли Самусь, що вже на той час сам оволодів багатьма засобами народної медицини, рятував поранених козаків, які супроводжували тіло загиблого у Молдові сина гетьмана Б. Хмельницького Тимоша. Ці козаки, з точки зору легенди, і стояли у витоків села, назва якого і походить від імені Самуся. У 1880 році у селі була створена хата-читальня, яка вважається однією з перших на Буковині. Після того, як згоріло дві сільські дерев’яні церкви, була побудована третя кам’яна. Спорудили її сільські жителі на зібрані кошти у 1894 році 21 вересня, яка функціонує і нині. У період першої світової війни територія села стала ареною запеклих боїв. Скільки молодих юнаків забрала та перша війна, скільки загублених доль блукало по світу, не маючи змоги повернутись із-за існуючих тоді змін влади у краї. Понад 40 людей забрала Велика Вітчизняна війна. Злидні, які були під час Австро-Угорської імперії, змушували людей покидати рідну землю у пошуках роботи і заробітку. Дуже багато односельчан покинули село, оселившись в далекій Канаді, Бразилії, щоб прогодувати свої сім’ї. Багато з них не змогли повернутись. І зараз, як 100 років тому, люди, залишившись на колгоспних розвалах, змушені покинути Батьківщину у пошуках роботи. Як легко зруйновано те, що так довго і важко будувалось. І мало хто думає – як зберегти і примножити, щоб знову вирувало життя в цьому селі, як колись. А мова йде про закриття школи, сільської ради, медпункту, бібліотеки… А як жити тим, хто там залишився, не в змозі покинути своїх рідних або їхні могили?.. Хочеться кричати від болю на увесь світ! Я не хочу щоб моє село померло… - та чи хто почує? Ця земля народила світові багато талановитих, працьовитих людей. Серед них і лікарі брати Іван Костянтинович та Орест Костянтинович Руснаки. Руснак Іван Костянтинович – кандидат хімічних наук, доцент. Працював на посаді доцента кафедри біохімії Чернівецького мед. інституту. Руснак Орест Костянтинович працював головним лікарем Чернівецького ендокринологічного диспансеру. Лучик Василь Іванович – лікар, кандидат медичних наук, народився в селі Самушин 1930 року. 1968 року Лучику В.І. присвоєно науковий ступінь кандидата медичних наук. Вся його лікарська практика і наукова діяльність присвячена офтальмології. В цій галузі йому належить 19 раціональних пропозицій, 4 винаходи, які запатентовані, написаний ним підручних для студентів «Очні хвороби» та інші. Нагороджений медаллю «Ветеран праці». Ковалюк Степан Васильович – народився 1935 року. – художник, член спілки художників, майстер художньої обробки по металу. Його роботи «Барельєф Рєпіна», посріблене блюдо з портретом О.Кобилянської (до 100-річчя від дня народження письменниці), портрети Великого Кобзаря на латуні, експонувалися на виставках Києва, в Чехословаччині і в нашому Чернівецькому музеї. Думенко Дмитро Дмитрович – заслужений вчитель України, працював директором школи інтернату в селі Чудей Сторожинецького району. В селі працював заслужений вчитель України Остафійчук Василь Григорович. Пацаранюк Орися Василівна – лікар шкірних хвороб – кандидат медичних наук, 1924 року нродження, яка проживає і по сьогодні в Чернівцях. Ковалюк Захарій Манолійович – співак та композитор. Поет-пісняр Іваницький Василь Миколайович народився 1960 року. Військовий за професією. Пише вірші з раннх років. Перша збірка поезій «Нагадай мені дорогу». На слова Іваницького звучать пісні у виконанні Надії Крутової-Шестюк – «Ой у лузі», Лілії Сандулеси – «Самота», Али Кудлай – «Спасибі за любов», Валентини Степової – «Простой паренёк», Віктора Кавуна – «Валентина», Павла Меренчука – «Серени белая фата», Олександра Василенка – «О, тиха осені печаль». До 60-річчя перемоги написав пісню «Спасибі Вам, герої-ветерани» та багато інших. За що удостоєний багатьох нагород. Є в нас ще багато славних людей, які своїм буттям прикрасили і доповнили більш неповторну красу рідного краю. Цей зелений куточок залишається прекрасним місцем для відпочинку і зеленого туризму. І дуже хочеться, щоб село моє процвітало, вирувало і жило. *Думенко Наталія Іванівна (зав. бібліотекою філіалом села Самушин)*
Категорія: Статті \| Додав: sashadjua (10.04.2012)
Переглядів: 1297

Всього коментарів: 0

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]