Заставнівська центральна районна бібліотека

«СОКРОВЕННЕ І НАДІЯ»

(презентація книги В.Садовника)

«Серпневі дні треба закладати між сторінок книг, як закладки, щоб потім витрушувати їхній жар у затхлому листопаді, діставши цю книгу з полиці. І закликаю Вас, ну не кричіть ви по всіх кутах «ой, ось і серпень, ось і осінь». Ну куди ви поспішаєте? Зупиніть годинник!» Рей Бредбері.

Саме таким висловом Р.Бредбері хочу розпочати розмову на сторінках нашого часопису про цікаву книгу-подарунок автора пана Володимира Садовника «Сокровенне і надія», який днями отримала головна книгозбірня нашого міста від самого автора.

Тож зупинімось на мить, зробімо серпневу закладочку у новій книзі і розпочнімо знайомлення.

Поетична нива Володимира Садовника  щоразу виорюється глибоко і вчасно . По-господарськи. Тому і родить вона добрим і щедрим врожаєм. Кожне слово – як зернинка, рядок – як колос, а сторінка як той снопик, а перша збірочка-ластівочка – як стіжок сонячного збіжжя з таланту і чесної праці.

Володимир Садовник щиро, від усього серця радіє з того, що робить. Його літературна праця вистраждана і викохана, щоб жити довго і злітати високо. Його творчість – результат глибокого вивчення самого життя у всіх його напрямках і площинах,  знання людей, явищ, подій, психології і філософії життя. Мабуть й тому перша книга поезій отримала назву «Сокровенне і надія», видана в м.Заставна 2020 року.

Його громадська позиція, мужність і принциповість переливаються з твору в твір в палаючу поезію, що кличе до бою, до боротьби і перемоги. Письменник вважає себе особисто причетним до розбудови нової України. На його серці рубці від болю за трагічні сторінки нашого минулого і сьогодення, а на живому натхненному обличчі спалахують радісні веселинки від свят і щасливих миттєвостей щоденної постаті до успіхів. Оптимізм його творів – як промінці сонця, такого ніжного, лагідного, яким воно буває тільки в серпні. Навіть у суворих рядках про війну, про кров і рани пробивається сила віри в перемогу і попередження агресору про відповідальність за злочин перед людиною.

Доробок  В.Садовника збагачує мистецьке життя краю, а поява його матеріалів у періодиці викликає живий інтерес у читачів, спонукає самого автора до нових творчих задумів і творів. А плани і задуми у пана Володимира сміливі і по-юнацькому променисті. З рядка в рядок перекидаються місточки до нових образів, які кличуть до життя і творіння добра.

Як зазначає сам автор «Я не знаю, скільки ще мені Всевишній відміряв років, бо невблаганні Мойри уже приміряли свої золоті ножиці до тонкої нитки мого життя. Я ніяк не каюсь, а пишу, бо не можу не писати. Друкують мене в основному в «Голосі краю», зрідка – в «Часі», «Буковині», португальській газеті «Слово», давно в «Вісник України.

Збірок не міг видати через безгрошів’я. Але не жалкую, бо наша газета рятує ситуацію.

Все життя пробую достукатись до людських сердець і посіяти там радісне, вічне і мудре ставлення до своєї України, нашої України». І ще, звертаючись до читачів, автор просить вибачення за довгі поезії, але стверджує, що вони в нього ніби віршовані новели, які несуть неабиякий зміст про наше минуле, сьогодення та нелегкі людські долі.

Заглянімо в його душу, збентежену душу. Доторкнімося до його чуйного серця, де нуртує та велика духовна сила, яка над усе возносить долю народу, держави, яка нам дісталась від Бога і яка у нас одна, понад усе, бо то наша доля і наше життя.

Великий правдолюб і патріот В.Садовник своїм пронизливим поглядом дивиться в очі кожного із нас, просить і молить – почути його слова:

Чи часто ми, дорослі люди, посріблені дощами сивини,

Собі сказали: «Будь що буде, та я не маю в тім вини,

Що всі навколо у неправді живуть вже довгії роки».

І я сьогодні, таки справді, склавши на серці дві руки,

Промовлю: «Сестри мої й браття, пора нам миром всім прийнять,

Що горимо давно в багатті брехні треклятої…».

…Боже, навчи нас об’єднатись, бо ж Україна в нас одна!

Давайте разом всі молитись, бо за воротами – війна!

Російськомовних закликаю: «На своїй рідній говоріть!

Я процвітання Вам бажаю, тільки нам лиха не робіть.

Бо мати в нас одна – Вкраїна, а як її не вбережем,

Тоді побачимо Руїну! Не бийте в спину нас ножем!

Відстоїмо ми незалежність, бо у нас виходу нема!

Тому відвага, тому мужність… Без цього – «русская зима».

         Видана книга в гарній твердій палітурці, друкована  хорошим шрифтом на білих аркушах, - тому читається легко, охоче. До книги увійшли вірші різних років написання, які в книзі систематизовані в шести розділах.

З перших сторінок до читача звертається автор –  «Шановні й мудрі читачі, ті, які набралися сміливості й натхнення взяти в руки книгу поезій. Ніде правди діти, сьогодні навіть прозові твори рідко хто читає. То не вистачає часу, то – інтелекту, а більше всього, всесильний Інтернет та телебачення забирають Вашу увагу. А вже про поезію нічого й говорити.

Але це сталося! У Вас в руках книга тільки з віршами. Спробуйте відкрити двері у світ рим, мереживо яких принесе Вам не тільки художній образ, а й заставить задуматись над життям, відшукати краплини мудрості, або знайти щось таке, яке було з Вами, з Вашими близькими. Поезія, як бальзам на душу, не тільки дарує хвилини задоволення, а і вчить нас всіх житейських премудростей».

Володимир Садовник пропрацював 50 років в Юрковецькій школі. Був і військовим керівником, і вчителем музики, і вчителем історії та директором школи.  Як сам стверджує – багатств не нажив. Встигли разом з дружиною побудувати хату, посадити сад і виростити двох чудових дітей, які тепер працюють в Чернівцях. Дочка Валентина – в Чернівецькому університеті ім. Ю.Федьковича, син Олександр – інженером на кабельному телебаченні.

Передмову до книги підготувала член спілки журналістів України, лауреат обласних літературних премій ім.Ю.Федьковича та І.Бажанського – Світлана Масловська, яка стверджує: «Якщо дослухаємось до житейських премудростей Садовника, розплутаємо його мереживо рим, приміряємо до себе ті неповторні художні образи, розділимо з ним його і свої болі та надії, й «Ужинок» воскресить нас до гідного життя!».

Для Володимира Олександровича Садовника доля України, народу, мови, віри – це його власна доля, його родин, дружини, дітей  і онуків, всіх нас, для кого рідне небо і земля – це святий храм, в якому кожен громадянин України – Боже творіння, а всі разом – народ, якого правди сила ніким звойована ще не була. Допоки ми єдині – нам світить долі промінь і майбутнє. А для цього – треба класти і дух, і тіло, і сумління, і слово.

Для Володимира Садовника це і є найвищі цінності його життя, які він бачить і органічно відчуває, вірить в майбутнє і творить для нього яскравий художній обрій, такий бажаний кожним українцем.

Тож запрошую доторкнутись до поетичних перлів автора, прочитати книгу «Сокровенне і надія».

Автору щиро бажаємо нових творчих звитяг, високого злету душі і слова. Нехай його поетична нива засівається тільки яскравим сонячним промінням, таким, як в серпневі дні.