Заставнівська центральна районна бібліотека

 Нам Крути ніколи не забути

                                Як сніги покриють землю

                                 Рядном білим, незабудь

                                 Спом’янути тую славу,

                               Що лишилась нам з-під Крут

      Довгий час наш український народ страждав у ярмі неволі, довгі роки боровся за свою незалежність проти монголо-татар, поля­ків, російських військ. Наша історія не пере­стає кровоточити, як рани тих трьохсот юнаків, які в січні 1918 року піднялися на захист не­залежної Української держави, протиставивши до зубів озброєним московсько-більшовицьким військам свої гарячі серця, як рани наших укра­їнських солдатів, які сьогодні змушені боронити волю рідної держави від російських військ і терористів.

    Вночі 27 січня 1918 року Студентський січовий курінь під командуванням сотника Омельченка та ще двохсот юнаків військової школи виру­шив проти шеститисячної орди червоноармійців, що під командуванням Муравйова сунули від Бахмача на Київ. Уранці 28 січня потяг досяг станції Крути.

    Цілу ніч, у глибокому снігу, при п’ятнадцятиградусному морозі, у своїх благень­ких шкільних шинелях просиділи бійці у хо­лодних окопах

    Ще не засіріло над Кругами, як бан­ди «червоних» щільними колонами розпочали на­ступ. Та коли вони підійшли на віддаль пострілу, хлопці, тримаючи зброю в замерзлих недосвідче­них руках, зустріли їх рясним вогнем. Заговори­ли довгими чергами кулемети, поливаючи ворога свинцем. На допомогу молоді наспіла на відкритій залізничній платформі гармата під орудою сотника Лощенка. Саме вона якийсь час влучним вогнем стримувала атакуючий запал червоноармійців.

    П’ять годин без перестанку Студент­ський курінь стримував червоні банди, пере­буваючи під градом куль і гранат. Здавалося, перемога не за «горами». Але в атаку пішла піхота…

    Великими були втрати. Майже 250 курсантів і студентів та 10 старшин поклали свої молоді голови на великому бойовищі. Особ­ливо тяжкі муки випали на долю 32 студен­тів, які потрапили до рук ненависного ворога. Більшовики катували і дико знущалися з них. Наступного дня 28 студентів, побитих і змор­дованих, повели на розстріл. Але і тоді вони не зреклися України. Один із гімназистів заспівав «Ще не вмерла...», його підтримали інші по­лонені, та ворожі постріли назавжди обірвали нескорені юнацькі голоси.

       17 березня 1918 року тіла 28 юна­ків привіз сумний потяг до Києва. Впізнано було тільки 18 з них, а решту не вдалося. 19 березня 1918 року Українська Народна Республіка про­щалась зі своїми першими Героями, котрі по-лицарськи поклали душу і тіло за незалежність, за волю нашої Батьківщини. Поховали крутянців на високому дніпровському березі, неподалік могили першого українського князя Аскольда. І в тисячі сердець озивалися болем і гордістю слова голови Центральної Ради Михайла Грушевського «Стримайте ваші сльози! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і Вітчизна збере­же про них вдячну пам’ять на віки вічні».

      99 років відділять нас від подій 29 січня 1918 року. Та вони живуть в душі укра­їнського народу, ятрять його серце, надихають наших сучасних воїнів на славні подвиги на честь Батьківщини.

У центральній районній бібліотеці та сільських книгозбірнях розгорнуто книжкові виставки, та тематичні полички які відкривають нам ще одну сторінку нашої історії, допомагають усвідомити суть трагедії, ім’я якої Крути.

З нагоди цієї дати працівниками ЦРБ, в Заставнівській ЗОШ І-ІІІст. було проведено урок-пам'яті "Нам Крути ніколи не забути!".

Фото подаються нижче.